tattoo iris
Главная » 2012 » Декабрь » 7 » Інтерв'ю з житомирським художником Миколою Бутковським.
10:28
Інтерв'ю з житомирським художником Миколою Бутковським.

Його майстерня – на передостанньому поверсі будинку художника на Театральній, де вже багато років працюють місцеві митці. 

З Миколою Бутковським ми п’ємо чай, їмо тістечка із чорницею, говоримо про еротику в картинах, труднощі в оформленні книжок і його дружбу з Євгеном Концевичем.

У майстерні зі стін на нас дивляться жінки і чоловіки із художнього світу, створеного Бутковським.
Усі скляночки і пляшечки з пензлями акуратно складені на столику, традиційного запаху олійної фарби і розчинника майже немає – Микола працює переважно з акрилом. Каже, що так швидше.

Ви часто малюєте на замовлення? Так, щоб людина прийшла, розповіла, що вона хоче, і отримала картину?
Я працюю творчо. Я маю якийсь світок і в ньому працюю. Якщо людина приходить і хоче, щоб я щось зробив, то так вона втручається у мій світ і починає диктувати свою точку зору. Якщо наші точки зору співпадають, то я можу погодитись і зробити замовлення. Але у 99,9% я не працюю на замовлення. Для мене це складно.

Але люди в цілому активніше купують картини зараз?
Зараз люди менше купують картини. Вкладають гроші у більш масштабні речі. А картина – це довгостроковий кредит. Пройде певний період, і у будь-якому разі, якщо це якісна робота, то вона стане дорожчою. Але чи є у людини стільки часу чекати?
Моїх глядачів не багато, але вони знають, чого вони до мене приходять. Вони не шукають у мене пейзаж із глечиком і хатинкою. Вони ідуть за думками.
Син мені каже: «Ти провокуєш людей мислити».


Про Вас говорять у першу чергу як про художника, але Ви ж займались і оформленням книжок?
Художник-ілюстратор - це моя фахова спеціальність. Коли приїхав у Житомир – робив багато у цій сфері, але воно копійки коштувало і роботи було дуже багато.

Все було пов’язано виключно із ручною роботою. Якщо ми робили кольорові ілюстрації, ми їх повинні були розкласти на кольори, тому що офсет був дуже дорогий і не можна було його дозволити собі. Ми все писали вручну. Сиділи виписували по 2-3 міліметри шрифт, спочатку олівцем, а потім маленьким пензликом, щоб можна було сфотографувати і зняти форму з нього.

У Житомирі вперше із художників у Юрія Дубініна з’явився комп’ютер в 1992 році. Я коли прийшов до нього, то він мені каже: слухай, то давай я тобі наберу текст і роздрукую, і ти його просто вклеїш, чого ж ти мучишся.
Коли він його роздрукував, я сидів плакав над ним. Я тижні витрачав на те, щоб буквочки зробити, а тут все надруковане і все ідеально рівне. Я в лупу дивлюся – там усі лінії ідеально рівнесенькі. Якась машина робить таке, а я, людина жива, і не можу так зробити.


Але оформлення книжки – це завжди замовлення і треба тісно працювати із автором?
Я оформлював одного разу книжку про міфи Греції. Коли автор приїхав у Житомир, то привіз книжку на ноутбуці, це була просто бомба в 1995 році. Він відкрив мені книжку на ньому, щоб я читав. А поки я читав, то він пив пиво і їв рибу.
Я рибу взагалі рідко їм, і такий запах стояв, що я думав здурію. А він під це пиво і під рибу читав золоті міфи древньої Греції, 12 подвигів Геракла. Він мені все це пояснював і показував.
Коли він їхав назад у Одесу, я його відправив на потяг і попросив провідницю прослідкувати за ним. З того часу я його не бачив.
Я йому частину книжки зробив, яку він замовив, бо він дав навіть  завдаток. Я йому рівненько виробив на ту суму, яку він заплатив, все це лежить у папочці, і якщо він з’явиться, я йому усе відразу віддам.


Оформлення книжки – це складніше, аніж створення картини?
Я дуже люблю оформлення книги і вважаю, що це дуже серйозна справа. Оформити книгу набагато складніше, аніж написати картину.
Тому що коли ти працюєш над книгою, то мало того, що створюєш образ книги, ти повинен створити типажі героїв, створити співіснування їх. Кожна ілюстрація є картиною, ти повинен продумати усе: рухи, погляд. І тому я вважаю, що це дуже велика та серйозна робота, яка повинна дуже дорого оплачуватись.
Краще її взагалі не робити, аніж робити її за безцінь і як-небудь. І тому я зараз фактично не оформлюю книжок.

З ким із письменників було найцікавіше працювати?
Мабуть, найцікавіше мені було працювати із Євгеном Концевичем. Я його знав з 1993 року, спілкувались активно дуже, у гості до нього ходили, моя дружина на грядках допомагала.
Це людина життя, а не людина міфу. Я звик дивитись на художників чи письменників, які створили свої міфи і живуть у них. Наприклад, як Валерій Шевчук. Це людина, яка створила свій міф, і навіть у межах Житомира та околиць.
А Концевич – ні, він жив життям. У нього так тонко подробиці життєві описані, він слідкував за людьми: як вони рухаються, що вони говорять, як вони говорять, як у кого картуз одягнений. Коли читаєш Концевича, сприймаєш все по-людяному і просто. Мене це завжди підкупало.


Що люди кажуть зазвичай, коли бачать Ваші роботи?
Люди те, що бачать, так і сприймають. У мене часто буває сумна річ, але стільки іронії я в неї вкладаю. Але я ніколи не вкладаю туди еротику, я серйозно кажу. Це інших світ, кожен живе своїми непов’язаними речами. Я не знаю, як можна розповідати про оголену людину, дивлячись на мої картини.
Навіть багато в Києві є професіоналів, які так сприймають мої роботи.
Колись я дав роботу на виставку. Виставка називалася «Ню-анси теплого літа».
Галерейник каже: «Ну ти ж еротичний художник». А який же я еротичний художник? Зрозумійте, я іншим живу, це інший світ. Я завжди закликаю, щоб більш глибоко люди дивились на те, що я роблю.
Інколи в мене виникає бажання провокувати. Я хочу спровокувати людей – якщо ви ідете на виставку, то ось, дивіться на те, що ви хочете. Якісь відверті речі хочеться зробити. Але не дозволяє виховання і культура. Скільки пробував, але не можу я. Не можу дозволити собі.

Часто доводиться чути, що Житомир – це згибле місце для творчих людей. Мовляв, працювати тут не реально. Чому одним нереально, а інші – прекрасно тут працюють?
Кожна людина по-різному амбітна. Хтось хоче відразу усе і слави. Однозначно він тут в Житомирі тоді знаходитись не буде.

Багато художників обкладуться картинами і кажуть – це мої діти, це моя творчість, я їх люблю, не можу продати. Я зовсім інший. Я зробив роботу – і я не думаю про неї, вона мене не цікавить, я її не хочу. Мене цікавить сам процес, я отримую задоволення від процесу.

Проходить певний час, я бачу свої роботи і не вірю, що це моє.
Коли друзі приїздять із Києва, вони кажуть: як тут класно, як спокійно, тихо, тут можна днями сидіти в майстерні, спокійно говорити. Часто навіть депутати бувають тут – люблять поговорити, поспілкуватись, чаю попити.
Ще є питання самодостатність і впевненість у тому, що ти робиш. Багатьом людям потрібна емоційна підтримка.
Але мене можна закрити пустій кімнаті, дати полотно – і я створю картину.

За матеріалами 1.zt.ua
Категория: ГАЛЕРЕЯ | Просмотров: 1204 | Добавил: Про100людин | Теги: живопис, Художник, Бутковський | Рейтинг: 0.0/0