|
Перед фільмом - вступне слово режисера фільму Леоніда Кантора. Далі пряма мова:
«Я та дванадцять моїх побратимів записались добровольцями до Нацгвардії. За кілька днів до від’їзду на схід, мій друг режисер Іван Ясній зателефонував і запропонувати взяти з собою камеру. Я відмовлявся: як можна знімати з автоматом і камерою одночасно? Але він наполягав, що це така маленька камера, яку можна і на голову почепити, і на автомат. Так я почав знімати фільм. Від самого початку хотів зняти фільм про хлопців, разом з якими прийшов до лав Нацгвардії. Ніяких генералів-командирів, ніякої політики. Лише проста солдатська правда і ті істини, за які ми прийшли воювати.
Знімати було складно. Автомат справді заважав. Але хлопці дуже підтримували мене, розуміючи наскільки важливим може стати ця хроніка. В якийсь момент до нас перебрався комбат зі штабом. Час від часу він потрапляв до мене в кадр, де поставав в далеко не кращому світлі. Тож він і всі ті покидьки, які ганьблять українську армію почали виживати мене з батальйону. Тричі, нібито за підозрою у шпигунстві у мене відбирали зброю і відправляли «на профілактичні бесіди» в Ізюм, сподіваючись, що мене затримає СБУ. Але до їх великого розчарування я знаходив все більше прихильників, в тому числі серед керівництва АТО і врешті повертався на блок-пост. Тоді підступні командири вирішили обшукати мої речі знайти і знищити матеріал. Але хлопці сховали диск і передали його до Києва.
Цей документальний фільм не блок-бастер про крутих рембо. Це розповідь про те, як звичайні хлопці пішли боронити рідний край.»
Камера та монтаж:
Леонід Кантер, Іван Ясній
Композитор: Едуард (Діля) Приступа
Звукорежисер: Артем Мостовий
Вхід за добровільними внесками. Зібрані кошти будуть спрямовані бійцям в зоні АТО.
|
