tattoo iris
Главная » 2014 » Ноябрь » 17 » ВИСТУП ГУРТУ ВЕРЕМІЙ (ІНТЕРВ'Ю/ФОТО)
12:59
ВИСТУП ГУРТУ ВЕРЕМІЙ (ІНТЕРВ'Ю/ФОТО)

13 листопада у «Плезентвілі» відбувся концерт гурту «Веремій». Музиканти завітали до Житомира в рамках туру на підтримку альбому «Вільна земля». Було спекотно, драйвово, люди танцювали та співали пісні разом з гуртом під сценою. На біс задоволена публіка викликала музикантів декілька разів. Перед виступом випала нагода поспілкуватись з вокалістом гурту Віталієм Калініченком.

 

 

Кор.: Вам чимось Житомир полюбився?
В. К.: Можна сказати, що у мене половина родини з Житомира і Житомирщини, тому він мені рідний. Я тут часто бував, буваю, тут хрещена моя живе, сестри, брати…

Кор.: Приїжджайте частіше.
В. К.: Виступати частіше складно. Ми планували восени цього року виступати тут двічі. Перед виборами нас запросили. Хороші кандидати, не буду, правда, казати хто, але чесно кажу, що нормальні адекватні люди. Планували концерт, але щось там не вдалося. Від організаторів найчастіше залежить проведення концерту, ми маємо бажання виступати.

 

Кор.: У вашому гурті багато музикантів, багато людей пройшло через гурт. Чи важко знаходити спільну мову при записі нового матеріалу, і чи однакові в усіх музичні смаки та погляди?
В. К.: В різні періоди існування гурту було по-різному. Якщо вже брати професійний етап розвитку гурту, це десь починаючи з 2008 року, то музикантів пройшло не так вже і багато. Проходили, але якийсь кістяк вже сформувався у 2008-у, і з ними спільну мову знайти було просто, тому що я їх покликав до гурту, вони знали, на що йдуть, орієнтувались у матеріалі, десь чули. Тоді все було приблизно так: я запрошував людей на репетицію, показував під фортепіано чи гітару приблизно матеріал, лейтмотив, якісь базові мелодії, базове аранжування, ми це як конструктор збирали, щось міняли, кому щось не подобається, і так будували остаточні твори. В більшій мірі у нас так перший альбом вибудувано. Тоді були більш такі, монархічні умови у нас в гурті (посміхається). Коли вже виріс рівень довіри після роботи, турів, коли дружба з’явилась, люди почали розвиватись в технічному плані, в поглядах, тоді стало цікаво робити вкраплення ідей кожного. Тобто музика тоді набула якогось орнаменту, якогось візерунку, стало цікавіше працювати. Другий альбом це вже наша спільна робота: я приношу кістяк пісні під гітару, а над аранжуванням ми вже разом мучаємось, сваримось, б’ємо чашки, посуд. Можемо вночі сидіти, думати, казати «який ти не правий», але до чогось вже приходимо. На якісь компроміси вже доводиться йти, щоб вибудувати пісню, яка нам подобається. Хоча в музичних поглядах всі надзвичайно різні. Я люблю різну музику, від легкої попси до брутально-жорсткого металу, а хтось конкретно полюбляє металеві напрямки, хтось на класичній музиці вихований, по-різному. Але знаходимо спільну мову.

 

Кор.: На когось орієнтуєтесь у своїй творчості, є ті, у кого б хотілось щось перейняти, або було щось перейнято?
В. К.: Колись так. Коли починали робити музику і ідеї приносив я, то орієнтувався на те, що мені подобалось у той період часу. Це були студентські часи, тоді вже точно не пам’ятаю, Кому Вниз, Мандри подобались. Плюс з закордонних Iron Maiden подобався, знову ж таки дуже різна музика. І щось таке хотілось ліпити, поєднувати, і щоб український дух при цьому залишався і тим не менш музика була європейською. Я дуже пізно зрозумів, що це утопічно, нікому не потрібно з публіки, так люди мислили раніше. І те, що сучасні музиканти намагаються відновити музику минулих епох, це не правильно, вони себе зупиняють у розвитку, власне. Менш з тим, це, можливо, комусь потрібно пройти, щоб зрозуміти. Пізніше вже орієнтир був на сучасну європейську або всесвітню музику подібного напрямку, наприклад In Extremo, Eluveitie, хотілось робити щось подібне. Але потім зрозуміли, що це також не є надто правильним, і зараз робимо щось своє, намагаємось від жорстких етнічних мотивів навіть відійти, тому що ми тоді обмежуємо собі аудиторію. Хочеться робити українську музику такою, якою ми її бачимо. Просто українську музику, український рок. Це не просто рок, а рок з українським мелосом, тобто там може бути етнічний мотив, а може і не бути. Може бути навіть турецький мотив, чому ні? У нас історично склалось, що суміш культур дуже сильна. Загалом, хочеться робити щось сучасне, що буде подобатись не тільки нам, щоб не бути музичними егоїстами. Ми маємо орієнтуватись на аудиторію, тому зараз розширюємось.

 

Кор.: Багато хто зараз стверджує, що ваше музикальне бачення є майже унікальним для України, що майже немає схожих гуртів. Ви згодні з таким твердженням?
В. К.: В той момент, коли я побачив таке освітлення нас десь у пресі, чи то на якомусь порталі, мені сподобалось, гарний опис, і він підтверджує те, що я хотів сказати. Молодим музикантам завжди хочеться бути унікальними, і це класне прагнення. Ти поганий музикант, якщо не хочеш крутитись на радіо, якщо не хочеш бути унікальним, якщо не хочеш, щоб твої пісні співали на концертах. Цього завжди хотілось, але коли вже нас так висвітлили, на той момент часу, я б не сказав, що ми були унікальними. Хтось нас порівнює з одним гуртом, хтось з іншим, тобто якісь порівняння вже є. Коли ми починали у 2002-2003 роках писати матеріал, нас порівнювали з Другою Рікою, ну і добре. Мені було приємно. Мені хотілось тоді бути схожим на Другу Ріку. Не знаю, що буде завтра, але унікальність будемо намагатись не втрачати, все ж таки всі її в нас бачать.

 

Кор.: Звідки взагалі така тяга до легенд, до казок, до історії? Це саме собою так склалось, чи вплинули батьки чи оточення?
В. К.: А не знаю. Я виховувався у звичайній нормальній родині. Батьки незаможні, духовні, ходять до церкви, дотримуються своєї традиції, але на цьому акцент ніхто ніколи не робив. І так вийшло, що виростаючи на Київщині (я жив у Києві та під Києвом), в деякий момент я себе впіймав, що спілкуюсь російською, не кажу, що це погано, але просто я себе на цьому впіймав. Я перестав робити те, що в моїй родині завжди робилось. Я побачив якесь загнивання власної душі. І дуже пізно, десь коли почав навчатись на першому курсі, коли це все зважив, зрозумів, я почав спілкуватись українською, спокійно перейшов, і все. Почав цікавитись історією, в 11 класі мені стало дуже цікаво копатись у фактах української літератури. Читаючи Кайдашеву сім’ю, я не розумів, чому так, а не так, чому таке визначення, а не таке. Доводилось підіймати якісь історичні підручники. І плюс історія України стала в якийсь момент часу моїм улюбленим предметом, хоч я більш математично мислю. Цікавився українською історією, хобі було таке. Постійно почав для себе відкривати нові і нові факти, нові горизонти. Я зрозумів, що я нікому ніколи про це не розкажу, ніхто ніколи мене про це не запитає, я краще щось цікаве з цього зберу і повідаю у своїй творчості. У внз я почав дуже детально займатись українською міфологією, їздив на міжнародні конференції по українській культурі, конкретно міфологією багато займався, демонологією українською. Легенди, міфи, казки стали моїми близькими друзями. І стало зрозуміло, що є купа інформації, про яку майже ніхто не знає, яка є дуже цікава і її хочеться втілити в піснях. І почали її туди вносити, такі родзинки.

 

Кор.: У ваших піснях є деякі сторінки історії України, такі як Крути, Гуляйполе. Які ще є моменти історії, про які б хотілось написати пісні, моменти, які надихають? Є якісь такі задуми?
В. К.: Були ідеї написати про всі нерозкриті сторінки нашої історії, про які згадується в підручниках для учнів, які пройшли в межах одного року, і забули, а тема насправді потребує дисертації. І такі теми завжди хочеться відкрити. Я раніше ніколи не думав, що напишу пісню про Крути. Але якось стало цікаво і я прочитав дуже багато про ці події: документи, факти, архівні дані, які закривались, і ти під впливом цього хочеш написати матеріал. Відповідно є і купа сторінок, які ще не розкрити, той самий голодомор, період шістидесятництва. Ніяк не візьмусь за альбом на тему пісень Івасюка, також цікавий період, адже його слова, тексти, пісні — це також відображення епохи. Купа всього цікавого є, але після «Нової землі» (назва другого альбому групи), не знаю, як це все буде по хронології. У нас було певне переосмислення, і в якийсь момент часу я зрозумів, що не всім це потрібно. Навіщо я буду паритись, ночами не спати, писати аранжування для пісень, які потім навіть не візьмуть на радіо, тому що не знають, про що це. У нас в Києві, скажімо, більшість радіостанцій є приватними, при чому власники не з України, яка буде тема, наприклад, голодомору? Це можна висвітлювати на концертах, в альбомах, як якісь додаткові треки. Наша стратегія зараз буде, напевно, трохи відрізнятись від минулої. Ми будемо подавати матеріал, який зрозуміє кожний українець, і цей матеріал буде містком до інших наших творів. Тобто слухач, познайомившись з нами, буде цікавитись, що є, і тоді вже зможе достукатись до більш глибокого матеріалу. Можливо, така стратегія буде правильною зараз, працюємо над цим. Сподіваюсь, що багато тем піднімемо, нікуди вони не дінуться. Я можу тему закинути, але вона почне мене гризти через декілька тижнів, і я прокинусь, напишу. Від творчості не втечеш. 

 

Кор.: А звідки взагалі береться натхнення до пісень, можливо це якась муза, подія, або просто прочитана книга?
В. К.: Якщо чесно, я себе взагалі не вважаю супер творчою людиною. Читаю чи про якогось письменника чи композитора, я думаю: «як класно він мислив, як творив, як він розповідає про те, що творив». У мене так не виходить. Так, згодний, років десять назад я міг писати в день по три пісні. Щоправда, дві з них повне… дно було, але одна варта уваги, і вона десь відкладена, десь в записничку ці записи є, можливо це колись втілиться. Але ти написав десять пісень — класно, і думаєш запишеш, запишеш, запишеш їх. Пишеш одинадцяту, і вона тобі в цей момент більше подобається, і ти забиваєш на ті десять. Ти проживаєш кожен день з новою піснею, і деякий матеріал втрачається, деякий набуває більшого сенсу. Натхнення тоді з’являлось звідусюди, де тільки можна, тому що молода кров бурлить. Це і романтичні пісні, і романтичні, і просто якісь нейтральні абстрактні речі. Зараз складніше, зараз мозок працює більш систематично, більш дисципліновано, по поличкам все розкладено. Почну писати пісню, а так не можна, так уже якась пісня починалась, або так хтось починав, або так зараз не модно. Мозок починає боротись з тим, що я сам починаю продукувати. І якщо вже з’являється пісня, то вона максимально виважена, продумана, на скільки я розумію. Все одно приношу цей матеріал на репетицію, він розпиляється в щось нове, і ти ніколи не знає, що буде на виході. Тому зараз, як такої музи я не бачу. Пісні народжуються вмить, далі вже живуть своїм життям. Я можу прокинутись і написати пісню, може це був якийсь сон. Можу іти по вулиці, наспівувати якусь мелодію, мені сподобається, запишу на диктофон, прийду додому і напишу пісню. Десь у транспорті можу придумати якусь фразу. По-різному буває.

 

Кор.: Не можна оминути тему ситуації у нашій державі. Яку ви бачите роль музикантів, творчих людей у тих процесах, які зараз відбуваються?
В. К.: Думку буду формувати зараз на ходу, не те щоб я це обдумував. Буду імпровізувати, як справжній музикант. Думка така, що в сучасному світі поняття культури, поняття війн, тобто всі ключові поняття страшенно видозмінені, навіть від того, що було десять років назад. Поняття війна зараз — це не просто сутичка військ, які біжать одне на одне. Інформаційна війна, яка зараз відбувається в інтернеті значно потужніша і може призвести до значно гірших наслідків, ніж на полі бою, тому що вона змінює свідомість великих мас людей, які можуть стати завтра проти тебе. І це тільки термін війна. Поняття культура зараз також дуже розпорошене, тому що втратилось, комусь стало не потрібним. На прикладі багатьох країн, скажу, що це також один з інструментів війни, тому що вихованням хорошої, правильної культури ми формуємо свідомість молоді, дітей, які завтра знатимуть, за що вони борються, на якій землі стоять, за яку проливають кров, і проти чого вони борються. І з якою піснею, з якою енергією і з яким натхненням будуть іти в бій. Це дуже важливо, це було завжди, я Україну маю на увазі, починаючи з княжих часів були військові оркестри, козацькі оркестри, січові стрільці також писали пісні. Це надихає. Культура це надзвичайна бойова машина. І це тільки одна сторона. Інша сторона — якщо взяти якісь країни в Європейському Союзі, то я часто згадую один приклад. Я мав честь бути присутнім на форумі з одним з послів прибалтійських країн, здається це була Латвія. І він розповідав таку історію, що після розпаду Радянського Союзу настільки була сильна російська пропаганда, що вони в містах, можливо як і в Білорусії зараз, свою мову майже втратили. І завдяки тому, що в селах зберіглись пісні їхньою мовою, вони зберегли цю мову і почали розповсюджувати по країні. Можемо уявити собі силу дурного впливу на їхню мову, на країну, на націю по суті. Що вже казати про нас, де багаж українських пісень, народного матеріалу, напевно, найбільший в світі. Ми маємо чорнозем, маємо багаж пісень, маємо найкрасивіших дівчат, але при цьому нічого з цим не можемо робити, не розуміємо, не усвідомлюємо, не цінуємо. Тому можливо якраз культура, в якійсь мірі, зможе вказати молоді правильний вектор. 

 

Кор.: Є якісь гурти, чи якісь люди, з якими хотілося б зробити спільні проекти.
В. К.: Однозначно є. І вже йшла певна мова про співпрацю, про певні домовленості ми говорили. Справа в тому, що ми планували зробити проект, присвячений поету Володимиру Івасюку, зробити в роковій обробці його пісні, але так трапилось, що через події на Майдані ми все відкладали, відкладали, і поки що відкладається. Він був надзвичайно актуальним цього року, тому що було 65 років від дня народження Івасюка, але є форс-мажорні обставини, які заважають втілити те все, як ти хочеш, коли є натхнення, є час. Коли ти на барикадах сидиш, про що йдеться. Конкретно в ключі цього альбому ми говорили з багатьма відомими музикантами: з Гайдамаками, з гуртом СКАЙ, там купа артистів була. Багато цікавих ідей було, зараз вони заморожені.
Думки є, але тим не менш я себе не вважаю хорошим артистом. Хороші артисти збирають багато людей, ми збираємо не так багато людей. До цього йде, я бачу, що ми розвиваємось, але не так швидко, як би цього хотілось, не так швидко, як би це було, наприклад, в Німеччині. І щоб сказати іншому хорошому артисту, що давай зробимо щось спільне, потрібно заявити себе хорошим артистом. І тому мені зараз потрібно надолужити у власній роботі, власній творчості, щоб Веремій став на хороші ноги і знався в Україні усіма, навіть людьми, які не хотіли б нас бачити. Є бажання, є думки, є напрацювання, є контакти, будемо цим займатись однозначно. 

 

Кор.: Можливо є таке місце, де хотілося б виступити, або аудиторія, перед якою хотілося б виступити, але поки не було змоги?
В. К.: Хочеться, щоб побільше наших концертів на сході відбулось, тому що східна аудиторія знає нас не дуже добре, через не залежні від нас обставини. Але плюс наші недопрацювання однозначно. Хотілося б, щоб у нас був якийсь баланс міст, щоб нас більше не на заході і в центрі слухали, щоб якісь думки об’єднували нас. Ну і хочеться вийти на європейський ринок з якимось матеріалом, показати українську музику, нашу сучасну рокову, показати, якими ми є сьогодні.

 

 

 

Текст фото Аrt-n-roll

Арт Портал Житомира

Категория: ГАЛЕРЕЯ | Просмотров: 525 | Добавил: Про100людин | Теги: Веремій, Pleasantville, Концерт | Рейтинг: 5.0/1